Дністровський регіональний ландшафтний парк розташований в неповторній місцині, на якій збереглись сліди історичних подій, битв та перемог, істинних радощів та справжнього горя. Покуття є історико-етнографічним регіоном сходу Івано-Франківщини, перша згадка про який датована 1395 р. у поручній грамоті молдавських бояр до польського короля (Бучко, 1990).
Щодо походження назви краю і досі точаться суперечки. За однією із гіпотез назва походить від того, що місцина наче вписана у кут між річками Дністер, Черемош і Карпатами (Ісаєвич, 2011). Згідно з другою – назва регіону пов’язана з староукраїнським словом «кут», яке мало значення «частини суші на крутому згині річки» (Бучко, 1990). А таких «кутів» на території Парку не злічити! На формування назви краю могли мати вплив поселення Кути, Старі Кути, Кутище і «кутки», тобто частини поселень, які є чи не в кожному населеному пункті (Макарчук, 2012).
У дослідження етнографічних меж регіону та його історико-культурної спадщини величезний внесок зробив уродженець Городенківщини, вчений зі світовим ім’ям, професор Михайло Ілліч
Паньків (1940–2021 рр.). Завдяки натхненній і наполегливій праці вченого зібрано чимало відомостей щодо культурноетнографічних особливостей Покуття (Паньків, 1987–2005).
АРХЕОЛОГІЧНІ ПАМ’ЯТКИ
Територія Парку рясніє знахідками різноманітних культур, селищ і поховань, що можна пояснити якнайкращими умовами для ведення господарства на берегах Дністра. Річка також надавала захист поселенням від загарбників. Тож не дивно, що на території Парку знайдено понад 530 пам’яток археологічних культур.
Отже, найдавнішим періодом заселення цієї території можна вважати середній палеоліт (100 000 років тому) — стоянки Буківна IV та Буківна V поблизу с. Буківна. Жили у цих поселеннях низькі та кремезні неандертальці (вид – людина неандертальська). Вони будували свої домівки із кісток і бивнів мамонтів, поверх яких натягували шкури диких тварин. Неандертальці вміли добувати вогонь і виготовляти примітивні кремнієві знаряддя – рубила, гостроконечники для списів, скребла-ножі. Жити їм випало в епоху зледенінь, тож чи не єдиним джерелом поживи було полювання на мамонтів, північних оленів, бізонів.
Перші дослідження ділянок середнього палеоліту почав ще у 20-х роках минулого століття відомий українських геолог та археолог Юрій Іванович Полянський (1892–1975 рр.). Ю. Полянський, аналізуючи умови залягання культурних залишків на Галичині, зробив важливий внесок у класифікацію палеолітичних пам’яток. Зокрема він увів розрізнення між «стоянками» (місця порівняно довготривалого проживання людей), «стійбищами» (тимчасові табори), «майстернями» (місця обробки кам’яної сировини) (Ситник, 2003).
Біля селища Буківна також знайдено й поселення пізнього палеоліту (35–10 тис. років тому). Під час досліджень було знайдено декілька сотень патинованих крем’яних предметів (пластинок, скребків, різців). Всього на теренах Парку виявлено близько 50 стоянок мисливців цього періоду – поблизу сіл Золота Липа, Одаїв, Незвисько, Кунисівці, Копачинці тощо.
У пізньому палеоліті на теренах Придністер’я з’явилися поселення людини розумної – кроманьйонців, які витіснили своїх попередників. Знаряддя праці у них були прогресивнішими: довгі рівноогранені з гострим різальним краєм скребки, різці, наконечники для дротиків, списів, шевські голки. Серед матеріалу для знарядь поряд із кремнієм з’являються кістки і роги. Кроманьйонці знаходять час на виготовлення прикрас, пошиття одягу, різьблення тотемних статуеток. Починає розвиватися культурне і релігійне життя. У них з’являється родова організація суспільства.
На території Парку також знайдено численні неолітичні пам’ятки (10–3 тис. років до н. е.). У цей завершальний період кам’яної доби у поселеннях панує родоплемінний лад. Розвивається мислення, мова, мистецтво (наскельні малюнки, пісенне і інструментальне), релігійні концепції. Серед музичних інструментів найчастіше виготовляли барабани, натягнуті шкірою тварин, а також
сопілки, сурми із рогів і кісток. З’являється перший керамічний посуд, прикрашений стрічковими візерунками. У зв’язку з потеплінням клімату люди починають обробляти землю. Серед неолітичних пам’яток цікавими є поселення, які належать до культури лінійно-стрічкової кераміки (5700–4900 р. до н. е.). На їх місці виявлено сліди жител, а також зібрано фрагменти кераміки з орнаментом, що
характерний для цієї культури, скребки та зернотерки (Раскатов, 1954).
Трипільські поселення (енеоліт, IV–III тис. до н. е.) знаходять практично по всій території Парку (сс. Братишів, Одаїв, Незвисько, Копачинці, Семаківці, Поточище тощо). Для них характерні землеробський спосіб життя і високий, як на той час, розвиток гончарства. Трипільці жили у доволі великих поселеннях. Їхніми сусідами були племена культури кулястих амфор (околиці с. Братишів).
На зміну трипільським приходять поселення доби бронзи (II–початок I тис. до н. е.), виявлені у сс. Городниця, Далешове, Незвисько, Поточище тощо. У 2010–2012 рр. українсько-польська експедиція комплексно дослідила курганні могильники комарівської культури у с. Буківна. Вченим вдалося знайти численні артефакти: посудини (в тому числі тюльпаноподібні), бронзові шпильки, різальні знаряддя, фрагменти серпа, залишки вогнища тощо. Серед орнаментів посудин переважали жолобчастий, борозенчастий і прокреслений (Лисенко та ін., 2012). На відміну від поселень в околицях Буківни, племена в околицях с. Городниця (XV–XII ст. до н. е.) практикували ґрунтові поховання. Люди цього часу будували землянки і наземні житла з дерев’яними стінами, але на кам’яній основі, які споруджували на високих берегах Дністра. Практикували виготовлення керамічного посуду (шнурова кераміка), а також бронзових прикрас, знарядь і зброї.
У часи раннього залізного віку (IX ст. до н. е. – IV ст. н. е.) територія була заселена скіфськими племенами. Поблизу с. Петрилів виявлені знахідки пшеворської культури (200 р. до н. е. – 400 р. н. е.), яка існувала наприкінці залізної доби. Відомо й про розташування в Парку залишків поселень ранньослов’янської епохи (перша половина I тис. н. е.) та давньоруського періоду (IX–XIII ст.) (Богуцький та ін., 2019) – в околицях сс. Одаїв, Незвисько, Семаківці, Поточище.
Серед пам’яток давньоруської доби вирізняється літописне м. Биковен, згадка про яке датована 1214 р. Попри те, що точну локалізацію загадкового міста наразі встановити неможливо, деякі все ж наполягають на тому, що його залишки можна знайти на східній околиці с. Буківна, на високому правому березі Дністра. Як давньоруське городище Биковен мав дитинець, укріплений ровом та мурами (урочище Городище). Під час розкопок 1980 р. тут знайдено 60 споруд X–XIII ст. та загалом 192 об’єкти господарського призначення.
